#СтрашнаІсторія

Тяжко жити, страшно вмерти... страшна історія про звичайну лікарню

Давно я тут не була – скучила за усіма… та причина була зовсім не хороша - в неділю ми похоронили свекра. Він вже більше півтора року хворів раком і нарешті відмучився. Не осуджуйте, що так пишу, бо справді це дуже тяжка хвороба, від якої людина жахливо страждає і лише чекає, коли все це закінчиться. Надіюсь, тепер десь там йому краще.

Останні дні він провів у лікарні, а ми намагалися весь час бути поряд, не залишаючи його навіть на хвилинку. Так нестерпно розуміти, що ось-ось, можливо завтра, можливо сьогодні чи взагалі через декілька хвилин людини не стане… Є: говорить, намагається жартувати, стиснувши зуби, хвилюється, щоб ми не перевтомлювалися – і вже немає((

Але найсильніше вражає відношення більшості медичних працівників – як до м’яса: «лежить, дихає, то добре, а як перестане, то позвете». Ніякого співчуття… хоча, можливо, так і повинно бути, адже якщо проблеми усіх приймати близько до серця, то й з глузду з’їхати можна.

Також шокувало те, що нам самим довелося самим займатися тілом: перекладати з лікарняного ліжка на каталку, вдвох з чоловіком, лише в супроводженні однієї медсестри, везти його до моргу. А морг, це звичайне приміщення, викладене кафелем, у якому навіть холодильники не працюють. Закрили двері, а нас просто відправили додому.

А ще, виявляється, ні в якому разі не можна вмирати в вихідні, адже медики теж повинні відпочивати. І нікого не хвилює, що станеться з померлим за два дні при кімнатній температурі! Патологоанатом по телефону сказав, що він не збирається приїжджати, начальник лікарні просто скидав дзвінки, медсестри розводили руками і відправляли шукати чергового адміністратора, але на питання, де ж його все-таки можна знайти, лише загадко та єхидно посміхались. Три години ми блукали лікарнею, намагаючись знайти того, не знаю кого, там, не знаю де, аж поки одна з працівниць не зглянулася над нами та потайки не дала телефон т.в.о начальника (який, до речі, балотувався на місцевих виборах, що скоріше за все й стало вирішальним моментом). Цей чоловік нам справді допоміг, і вже через декілька годин ми змогли забрати свекра додому з усіма необхідними документами.

Не знаю, для чого я це все написала: можливо для того, щоб просто розповісти про свавілля, яке коїться у нашій медицині, а може для того, щоб сказати, що в будь-якому випадку не можна опускати руки, адже якщо постійно стукати, то якісь двері все-таки відкриються.

#СтрашнаІсторія #Лікарня #РакХвороба #Свавілля

PS. Сайлент Хилл по-українські... навіть погода була моторошною.

Feedback to administration:

 Technical page of the site:

 
- contact here with questions and suggestions as public (comments) and private (chat).