Коли надворі мерзлякувата і депресивна зима, то часто починаєш згадувати приємні літні днини на березі моря: полуденну спеку або ж теплі вечори і прохолодні світанки, постійно солонуватий присмак на губах, пісок у сланцях, обпечені плечі і ніс у дзеркалі і щасливі сяючі очі дорогих людей навпроти.
Літо буває різним, як і море. Я люблю літній дощ. А краще, зливу. З грозою. А ще більше люблю зливу з грозою влітку на морі, як не парадоксально. Люблю, коли здіймаються високі хвилі, виносять з самого дна пісок і мушлі, що пролежали там вже багато років. А потім, коли шторм стихає, люблю спостерігати за тим, як природа вирювнюється, повертається до свого звичайного спокійного стану. Море... Як же воно схоже на людей..
На жаль, ми давно вже не бачилися і хто зна, коли побачимося знову. Але я люблю його, а воно мене чекає. Моє море. Моє літо.
Коментарі 10