Психологія
Група, учасників: 45
2015-08-09 00:35
Діагноз: дивні люди, або просто декілька ситуацій.
Спробуймо поставити діагноз)
На днях заходжу у магазин. Така собі крамничка, нічого особливого. Там два продавця і дівчинка на побігеньках. Нам потрібно було морозиво, і оскільки магазин за 10 м від дому – я там частий клієнт , та і мою малечу там усі теж знають - я беру із холодильника морозиво, відраховую гроші без решти. Дитина капризує – хочу вийти швидше. Аж раптом біля прилавку попереду мене з’являється тітонька років за 40, голосно вітається з продавцями і починає робити замовлення. Нагадую: продавців ДВА. Мені фіолетово – я гроші кладу, розвертаюсь і планую нарешті вийти. Пані розвертається, хапає мене за лікоть, і таким вчительським тоном-голосом: «Перепрошую, можливо, ви дасте МЕНІ спочатку завершити покупку?» Я злегка розгубилась. Спека, знаєте, таке у спеку інколи зі мною трапляється. Кліпаю очима, кажу: «Будь-ласка!» і знову планую вийти на повітря. Пані знову ловить мене за два кроки від жаданого виходу: «Агов, малолітнє хамло, а вибачитись?». Я стою і тримаю за руку дитину – раз, і мені не 18 – два. Продавчині не дихають. Подякувала за «малолітнє», а про вибачення сказала, що хамло не в курсі, що то таке, і тому вибачатись не буде.
Продавчині потім казали, що вона репетувала мені услід ще хвилин з 10.
Поясніть: навіщо було мене зачіпати?
Знову магазин. Цього разу великий супермаркет. Попереду йде чоловік з повним візком краму. Народу повно, черги довжелезні – вечір, і як завжди в годину пік тут працює аж 3 каси. Я зітхаю та пристроюю свій майже порожній візок за ним. Чолов’яга поволі вивантажує візок на стрічку конвеєра. Касир швиденько все йому пробиває, і відкидає придбаний товар у відстійник для подальшого завантаження. Пан із усієї тієї гори продуктів викопує морозиво, розгортає, та починає поволі,зі смаком, насолоджуватись пломбіром прямо на касі. Однією рукою, абсолютно не поспішаючи, перекладає та ретельно(ніби він його додому повезе) вмощує кожну одиницю товару у магазинний візок. Черга стоїть і чекає.
Склалось таке враження, що він вмер би з голоду, якщо б не вкусив те морозиво просто тут.
Поясніть: невже не можна було від’їхати від каси і там ловити кайф?
Супермаркет. Той самий, Велмарт. Знову черга, купа народу. Я зраділа, побачивши, що у попередньому візочку щось там барахтається на дні – ОДНЕ, єдине – черга прийде швидше. Від нудьги глянула на власника попереднього візка – і мало не зомліла. Знаєте, дуже рідко в наш час зустрінеш людину, у котрої зовні все гармонійно і до ладу – і зачіска, і вбрання, і погляд в очах не заклопотаний, і парфум присутній. Ну просто око відпочиває. Ось такий екземпляр стояв попереду. Ділова людина, заїхав по дорозі додому купити макарончиків на вечерю… Дійшла його черга. Касир пробила товар, і дала решту. Він перерахував її, і виявилось, що решти бракує. У дівчини на касі не було монетки у 2 копійки. Вона дала 5, а треба було 7. Ну немає в касі такої монетки, і все. Він колупав касиру мізки понад 5 хвилин. Бідаха дівчина і сірники пропонувала, і пакет зайвий, а він вимагав, саме так - вимагав – монетку у 2 копійки. Аргумент – залізобетонний: він не банк, а вона касир, і у неї мають бути всі номінали. Він таки довів дівчину до сліз. Прийшов охоронник, з власної кишені вийняв монетку (хоча їм заборонено носити на роботі при собі власні гроші, та хіба ж 2 копійки гроші?) і протяг покупцю. Той ВЗЯВ, і з гідністю та «чувством выполненного долга» покотив свої макарони до виходу.
Поясніть: воно того варте?
Маленьке резюме: ну хіба не дивні люди? І чому немає такого діагнозу?)))
Коментарі 18