2015-03-11 02:16
Раніше я не любив #Восьме
березня, треба було дарувати подарунки, роботи все для жінок які поряд. Збирати кошти, це для студента була важка задача. Цей день нагадував мені тільки жах, та я з нетерпінням чекав його кінця. Як же я помилявся, та як пізно це все зрозумів. Через #війну
я Полтаві, моя мама там, на війні. Сестра з маленькою #дитиною
в безпеці, але кожен день вони чують вибухи. Дівчина втратила своє житло, через це вона в Дніпропетровську, без родичів та будь-якої допомоги. А це свято я провів один, все що міг зробити – зателефонувати. Ви навіть не уявляєте як хотілось побачити свою матір, дати їй букет квітів, та почути таке звичайне «#дякую», як же цього не вистачає. Взяти на руки плиміницю, почути її сміх. Обняти свою дівчину і просто поцілувати, а ввечері погуляти по знайомим вулицям. Але я тут і цей день уже пройшов.
Наступний запис
2015-02-11 00:15
Коментарі 2