Психологія

Група, учасників: 45
2015-08-10 14:18

Покарання дітей

Ви караєте своїх дітей? Я гадаю, що так. Усі батьки карають своїх дітей, тільки #покарання у всіх різне да і тяжкість провини для покарання відрізняється. Я не хочу торкатися праць психологів та педагогів різних часів. Те, що було загальноприйнятим навіть 30 років тому, сьогодні – не дієво. Бо і #діти , і #виховання еволюціонують. Скажу також, що до кожної провини потрібно підходити окремо, з врахуванням особливостей характеру кожної окремої дитини. До речі, батько лупцював мене ременем (після «накрутки» мамою). А мама ставила у куток, а деколи, навіть коліньми на гречку. Це і боляче, і принизливо. Так, я була ну дуууже неслухняною дитиною. Карали мене за все: промочені ноги, побиття хлопчика, розірвану сукню, брехню, розкриття «нички» з цукерками, …, …, список нескінчений. Чи правильно робили батьки? Напевно, ні. Бо чим більше мене карали, тим сильнішим був мій супротив. Тоді я зрозуміла для себе важливу річ: дитина – це маленька особистість, яка має почуття власної гідності і ламати цього не можна!
Тепер в мене два сина. Не знаю, легше чи складніше виховувати синів ніж доньок, але зі старшим я стільки намучилася, а от бити я його – не била і в кутки не ставила. Тільки одного разу, коли йому було 4-5 років і він без дозволу пішов зі старшою дівчинкою на місцевий пляж, після повернення я його відлупцювала ременем. Але це були мої нерви, страх втрати та безліч інших почуттів. Істерика, одним словом. Тоді я сама злякалася себе. Злякалася свого стану і того, що можу покалічити дитину. З того моменту ніякого рукоприкладства. За багато років я стала спеціалістом «виносу мізків». Ні, не маю на увазі читання моралей. Це трохи інше, що трьома словами не скажеш. І звичайно, що я караючи сина, позбавляла його комп’ютера, телевізора, розважальних заходів. А молодший синочок ще маленький і йому поки що достатньо, коли мама підвищує голос.
А вас батьки карали?
227

Коментарі 52

  • 2015-08-10 18:51
    Батьки своїх дітей карають тому, що їх карали. А ще від утоми, від неспроможності владнати все "мирним" шляхом. Мене в дитинстві завжди не те, що карали за щось, а передусім лякали тим, що покарають. І від цього було не менш лячно, ніж від самого покарання. Я боялася батьків. Здається, що й до цього часу боюся.
    • 2015-08-10 19:34
      Лишить ребёнка чего-то желаемого - тоже наказание.
  • 2015-08-10 19:55
    Таке погане слово "карати". Я би сказала інакше: виховують, а коли уривається терпець, то і по попкє шлепаков надають, буває, що і скакалкою. Якщо дитина розумна, то одного разу отримавши по попці скакалкою запом'ятає назавжди і далі, лише згадування про скакалку буде достатньо. На поводу у дитини не можна йти: це до добра не призведе. Досвід моїх двох подруг для мене це засвідчив: їхні доньки ростуть з великими амбіціями, але не здатні ні вчитися, ні щось зробили вдома, тільки вередують.
    • 2015-08-10 20:04
      Я не поддерживаю в этом вас. Нужно находить другие методы, а не битье, тем более скакалкой.
  • 2015-08-10 22:59
    Мене били і тому я можу підтвердити Ваші слова - чим більше це робили, тим більше хотілося зробити щось на зло. А раз під час моєї істерики і погроз піти з дому мама просто сказала "Йди!" і закрила за мною двері. Думаєте, я хоч на крок відійшла? Тоді мені було років 5, але цей випадок пам'ятаю як сьогодні. Сильніше будь-якого ременя.
    • 2015-08-10 23:34
      А я пошла, когда мне сказали "иди". ))) Теперь мама всю жизнь это вспоминает )
      • 2015-08-11 06:05
        А сколько Вам тогда было? Смелая)
        • 2015-08-11 08:11
          Та не помню. В садике была. Да я и с садика убегала не раз на зло воспитатателям. Так я постоянно что-то чудила, за что и получала, а от этого ещё больше чудила. Замкнутый круг)
  • 2015-08-11 14:29
    Я проти фізичного покарання! Це є садизм! Через день лаємося зі свекором - він вважає, що дітей треба лупцювати. Ще трошки, і дійте до рукоприкладства з мого боку! Але постраждає свекор, а не діти). Буває, що я втрачаю врівноваження, підвищую голос на них. Цього їм вистачає, щоб поводитись чемно.
    • 2015-08-11 14:47
      Я также против. Пожалейте свёкра )))
  • 2015-08-12 01:03
    Я не бита. І дивлюсь на себе та на інших, кого карали фізично, та розумію, чому за одного битого двох небитих дають...... )
    • 2015-08-12 07:33
      И почему?)))
      • 2015-08-12 22:33
        Тому що я дуже розбещена )
  • 2015-08-12 12:49
    Я в дитинстві кілька разів від батька ременем отримував. Але визнаю, я на те повністю заслуговував. Зараз у мене донька. Ніколи її не бив і бити не буду. Рука не підійметься. Для неї жахливим покаранням є погроза виключити мультики. До речі, щось вона сильно підсіла на мультфільми. Жодного не пропускає. Як би її відучити від цього?
    • 2015-08-12 12:54
      Заинтересуйте чем-то другим. Сейчас лето и возможность проводить время на воздухе - уйма. Так гуляйте целыми днями и всё.
      • 2015-08-19 12:22
        Щось мені підказує, що мене тоді з роботи звільнять.
        • 2015-08-19 12:35
          ))) но ваш же ребенок не олин дома пока вы на работе)
  • 2015-08-12 18:46
    Так, карали і мене в дитинстві, перепадало реміня не раз. Причому за такі дивні (на мій погляд) вчинки. Запам'ятався випадок - ми йшли з подружкою зі школи через парк, а це була осінь, багато опалого листя. І ми, так би мовити, дуркували - обсипали ним одна одну, валялися в купах листя. А в цей час повз проходив знайомий моїх батьків, і йому здалося, що то ми б'ємося. Подзвонив увечері до нас додому і навіщось наябідничав. Досі не розумію його вчинку! Мені тоді добряче всипали реміня! А ще колись відлупцювали за нібито загублений велосипед. А тоді згадали, що він стоїть собі цілий і неушкоджений у бабусі)) Та й на подружку мою, пам'ятаю, батько зовсім не шкодував реміня! Чи часи тоді були такі - батьки багато працювали, особливо панькатися з нами було ніколи, то ж і не панькалися) Більше виховували "кнутом", ніж "пряником".
    • 2015-08-12 20:34
      У меня подобных историй тоже хватает. Наверное, действительно такое время было.
  • 2015-08-13 11:57
    Ми виховуємо дитину, повчаємо її як треба поводитись, робимо зауваження, розповідаємо. Звичайно, дитина не завжди розуміє, що можна робити, а що ні. Хапати ремінь - не вихід. Бувають ситуації, коли є загроза життю дитини, здоровью - тут ми вже діємо віходячи з обставин: можемо і покричати, я часто погрожую, що буду бити, не випущу на вулицю і віддам іграшки іншим дітям. Розумію, що погрожувати не правильно, але треба ж якось повчати.  
     
    Мене ніколи батьки не били, чоловіка теж. В мене взривний характер, але я перемагаю сама себе, щоб не підіймати руку на дитину, інколи думки бувають, але показувати свою слабкість перед малим не хочу. Чоловік врівноважений, він ніколи не сприймає шалості так серйозно, більш дозволяє, навіть голос не підвищує.
    • 2015-08-13 12:32
      Моей сестре старшей родители угрожали отдать в приют. И она в это верила и очень боялась. На меня же такие угрозы не производили никакого впечатления. Что хорошо одному, не подходит другому.
  • 2015-08-13 12:55
    Лупцювали і мене. Але фізичне покарання не вчить дитину усвідомлювати й нести відповідальність за проступки. А вчить боятися і брехати. З’являється привід для знецінення власної гідності, недовіра і бажання помсти. Тому й попадаємо в "замкнене коло" - чим більше карають, тим непокірнішою стає дитина. До того ж, в маленькій голівці укріпляється переконання, що вдарити того, чия поведінка не до вподоби - припустимо й абсолютно нормально. В сучасній педагогіці існують альтернативні методи виховання. І якщо батьки справді хочуть виростити здорову, урівноважену й щасливу особистість, варто їх знайти.
    • 2015-08-13 12:59
      Полностью соглашаюсь со всем, кроме одного: не утверждается ударить кого-то как норма. Скорее наоборот.
      • 2015-08-13 13:47
        Часто "биті" діти проявляють своє незадоволення відразу кулаками. Цікаво, вони до цього самі додумуються, чи все ж таки наслідують "виховний метод" дорослих?
        • 2015-08-13 13:50
          Ааа, это вы имели ввиду. Да, дети переносят домашний негатив в садик, школу. Но это не обязательно могут быть драки.
  • 2015-08-14 13:08
    Бита була і перелякана. Не добре це... :( Батьківських зборів в школі боялася як вогню. Так як за кожну "4"!!! мама таку мораль читала, що в мене це якийсь комплекс тепер. А за кожне не вивчене слово з іноземної могла заробити ремнем :(  
    То я пожалілася тут, всі жаліються і я згадала.... наболіле :( Тепер мамі прямо кажу, що це була дурня з її сторони, але не впевнена, що вона розуміє :(
    • 2015-08-14 13:31
      Ты прямо как моя старшая сестра. Её зажохали так, что когда весь класс радовался полученным тройкам, то она плакала над "4". Но странная вещь: мы с сестрой выросли с одиними и теми же родителями, но наше с ней отношение - разное. Меня били и наказывали раз в 100 больше, но мне как-то всё равно было и есть. А сестра до сих пор переживает это и считает, что такое "жоханье" отразилось на её жизни.
      • 2015-08-14 13:41
        Так, бо діти і люди взагалі всі різні - того й саме так буває. Якби ж то всі були на один характер..... Я до сих пір чітко пам'ятаю один день в 5 класі коли я за контрольну роботу отримала "4" з математики і розуміла, що тепер і за чверть буде "4" і що мене чекає вдома..... Я так ридала......як сьогодні пам'ятаю....бррррр
        • 2015-08-14 13:49
          Капец! Плохо, что твоя мама не поняла своих ошибок. Наша мама осознала промахи в воспитании, теперь к внукам она советует находить "педагогический" подход ))))
          • 2015-08-14 14:11
            Ооо, моя до внуків дуже добре ставиться, каже щоби я на них навіть не думала сваритися, бо вони дуже чемні :) Напевно, її діти були нечемні, все-таки :) Але такої надмірної " уваги" удостоїлася лише я , бо на молодших чи то вже сил не було чи бажання...от натерпілася я.... :)
            • 2015-08-14 14:13
              А может это молчаливое осознание мамой своих ошибок?
              • 2015-08-14 14:21
                Я теж про це думала... Коли в відкриту говорили з нею, то її думка трохи була іншою. Типу "Якби не таке виховання, то норм люди би з вас не виросли" :))))) не зовсім так, але майже :)))))
                • 2015-08-14 14:27
                  Наша мама тоже открыто не извинялась, но мы поняли, что она сожалеет. А это важнее.
                  • 2015-08-14 14:32
                    Мабуть, відкрито, такі речі важко признати, та й що там говорити - у дечому і самому собі важко признатися...
  • 2015-08-17 12:07
    Я категорично проти покарання, а тим більше побиття. Так, звичайно, попадало в дитинстві дуже сильно, я так гадаю, що нерви у мами сильно здавали, вона мене сама виховувала, але ж виміщувати все на дитині - це неправильно! По-перше, потрібно думати перш за все за психіку дитини, адже вона дуже сильно страждатиме і результати таких от "методів виховання" можуть привести як до агресії з боку дитини, так і лютої ненависті. А як потім це виправити? Ця образа буде тільки рости з роками і кожним покаранням такого роду. Далі, чисто на знову ж таки психологічному рівні відкладається те, що такі методи начебто можна застосовувати, і дитина, яка від цього страждала сама, підсвідомо буде використовувати ці ж самі методи і надалі до своїх дітей. Дитина, яка знає, що буде за найменшу провину покарана побиттям, ніколи не буде відвертою з батьками і про які ж тоді довірчі стосунки може йти мова? Не треба такого робити, потрібно шукати інші шляхи, якими можна вказати дитині на її помилки.
  • 2015-08-17 16:03
    А ось мене в дитинстві лупцювали! Як не дивно, але батько жодного разу не вдарив, навіть за великі провини. В основному ременя я отримував від мами. Звичайно вона мене любила тоді, й любить зараз - я в цьому навіть і не сумніваюся, але перепадало мені добряче. Особистих дітей поки не маю, але тримаюсь такої позиції, що краще не піднімати руку на свою дитину. Мені здається, що все ж таки це не є правильним методом виховання. Можливо, що з часом я зміню власну думку, але мені здається, що рукоприкладство так просто для дитячої психіки не минається.
    • 2015-08-17 16:11
      А чего же ваш папа прощал вам проступки?
      • 2015-08-17 16:23
        Нет он проводил со мной воспитательные работы. Мог покричать громко, объяснить, что так делать нельзя, но бить не бил никогда. А вот мать была полной противоположностью. Сначала ударные методы воспитания, а потом длительный и занудный разговор о моем плохом поведении.
        • 2015-08-17 17:02
          Я бы, наверное, папу больше любила от такого))
          • 2015-08-17 18:48
            Я их люблю каждого по своему, но равносильно)))!
            • 2015-08-17 19:58
              А я в детстве папу больше любила, пока не понимала всего.
  • 2015-08-18 13:07
    Основна функція батьків - це захист. Ще у XVIII ст. Руссо писав, що природу дітей потрібно оберегати від впливу культури. Покарання - це і є вплив дурної культури. "Дітей псують дурні мами, потураючі їх капризам, жорстокі батьки, які ламають характер дитини, і вже безглузді діти, що подають дитині поганий приклад." (Еміль чи про Виховання, 1762 рік!!)
    • 2015-08-18 14:46
      Интересная у вас интерпретация взглядов Руссо. ) Он никогда не считал, что основная функция родителей - защита. Кроме того, что вы имеете ввиду, говоря, что наказание - влияние дурной культуры? Руссо призывает в своих трудах не посягать на свободу ребенка и в то же время держать его в узде. У него множество видов наказания, но эти наказания как следствие проступков самого ребенка. И тот же Руссо считает, что если ребёнок ударил кого-то, то должен точно так же получить в ответ.
  • 2015-08-22 19:09
    Я проти фызичної кари, можу покричати і насварити. Але донька в мене длсить розбалувана, мене може іноді не сприймати. А ось чоловікові навіть кричати непотрібно — сказав і вона зразу робить. Я вважаю, що карати необхідно не поганим (биття і крики), а обмежуванням хорошого — менше мультиків, заборона солодкого або ігор на планшеті та телефоні. Якось так -)
    • 2015-08-22 19:52
      И я так считаю. Наказывать надо с умом. И чего это дочка так папу слушает, а вас нет?))
      • 2015-08-22 21:15
        Наверное привыкла, что я ругаюсь часто и по любому поводу. А муж у меня как камень спокойный и если немного строже сказал, чем обычно - ховайся -))) Многие подруги жалуются, что детки "слух отключают" часто. Слышат только то, что хотят услышать
        • 2015-08-22 21:31
          )) да, и "глухие", и "слепые", и "немые" когда им надо ))
  • 2015-08-23 09:04
    Мене мама лише раз вдарила. Мені було 3 чи 4 роки, точно не пам`ятаю, але зараз я розумію чому - я закатала істерику і мене дійсно потрібно було "привести до тями". Більше мене ніхто, ніколи не наказував, я маю введу фізично, та й не кричали на мене. Зі мною завжди розмовляли, пояснювали, чому це так, а не і наче.  
    Зараз у мене донька. Я жодного разу її не вдарила, але чоловік одного разу (їй було 3-4 рочки) надавав їй по попі, що аж синячки залишилися. Ох і було йому за це, і від мене, і від дідуся з бабусею) Більше донечку ніхто фізично не наказував. Але відучити чоловіка від того, щоб він не підвищував на неї голос, я так не змогла. Бо на нього і на його сестру свекруха вічно підвищувала голос. 
    Я категорично проти фізичної кари! Дитині потрібно пояснювати, показувати на своєму прикладі, спілкуватися с нею, а не тупо сварити, навіть інколи не пояснивши чому.
    • 2015-08-23 09:47
      Ну шлепнуть по попе для устрашения, а не для болючести - неплохое дело. Да и повышать голос, в принципе, нормально. А вот обзывать ребёнка, давать подзатыльники и т.д. - унижает достоинство ребёнка. Не всегда объяснения имеют эффект и что тогда?
  • 2015-08-23 17:10
    Я не підтримую биття дитини, но інколи коли вже всі способи перепробувані і вона всерівно не виконує прохання, то на допомогу приходить різочка. Спостерігала за дітьми, на яких в сім'ї і голосу не піднімали батьки і попавши в колектив де виховують по іншому, у них розпочиналися проблеми із психікою і діло доходило навіть і до заїкання. Дитина повина знати своє місце і уже з малих років привчатися до відповідальності і виконування своїх обов'язків.
    • 2015-08-23 17:13
      А что такое "ризочка"? Правда, часто не доходят объяснения.

© 2010 - 2024. Всі права захищено.