Психологія

Images
Followers (44)
Як заводити нові знайомства та розширювати коло спілкування, якщо Ваш бюджет обмежений?


Парадокс - у світі величезна кількість людей, проте чимало людей примудряються залишатися самотніми і страждати від нестачі спілкування. Вся проблема в рамках, які ми самі собі ставимо. Якщо заглибитися у свій внутрішній світ, то напевно ви «накопаєте» багато переконань, які обмежують вас у спілкуванні.
Наприклад, ось я недавно переїхала жити до одного з міст Західної України, а саме до Чернівців. І зіткнулася з проблемою, що мені не вистачає спілкування. Життя проходить за маршрутом «робота - дім». Не дивлячись на те, що я тут навчалась після технікуму, майже всі мої однокурсниці повиходили заміж і є вже діти. Тобто їм зараз не до мене. Спілкування в соціальних мережах мені не вистачає, а як в дорослому віці завести нових друзів і знайомих, я не знаю. Для моєї роботи (сфери юриспруденції) мені потрібно розширювати коло спілкування. Але чомусь знайти людину для цікаво спілкування важко. Тут дві крайності або занадто релігійні, або занадто вульгарні і розбещені. Плюс до всього я не палю, не вживаю алкоголь і веду здоровий спосіб життя. На жаль, для більшості людей я якась інопланетянка.
На роботі я нормально спілкуюся з колегами, нам є про що поговорити, але колектив маленький.

Звичайно у такій ситуації можна порадити записатися на якісь курси, там танці, йогу, пілатес, цигун і т.д., але це коштує грошей. Цікаво почути Вашу думку хто і як знаходить собі нових знайомих, і не просто знайомих а хороших друзів. Можливо у вас є якісь перевірені способи?
Поділюся трохи спостереженням щодо того, як працює моя інтуїція.


#Інтуїція це, чи ні, але.... Дуже часто так буває, що хочу назвати незнайому людину якимсь конкретним ім'ям. І дуже часто я #вгадую її #імя!

А ще іноді буває так, що ім'я, з яким я засоціювала людину, зовсім "не "її", як на мене. І я відчайдушно борюся з собою, контролюю себе, роблю паузу перед тим, як назвати людину по-імені. Але як тільки стається якась ситуація, де контроль не встиг побороти мою підкорку - з моїх вуст зіскакує "моє внутрішнє" ім'я людини. Незручно виходить. Але я завше попереджаю таких людей, що вони у мене асоціюються з іншим іменем і нехай не ображаються, якщо я десь колись "страчу".

В дитинстві часто такі випадки бували - я #ВгадувалаІмена дівчат та хлопців. А потім я стала просліджувати - безпомилково бачу Лєн, Серьож. І якщо вони не Лєни або не Серьожі - то вже їх недоработка. Чи їх батьків! ;) :)

Майже #БезпомилковоВгадую Тетян, Лєн. А ще майже безпомилково вгадую чоловіків-Водоліїв та жінок-Козерогів. Зараз ще добре ідентифікую дітей-Владиславів.

З самих яскравих прикладів - вперше таке сталось на роботі. Стажерка на ім'я Аня біла явною Лєною. Мої "стратки" вона терпіла, дякую їй велике. ) Але коли 15 років потому я випадково зустріла її чоловіка на іншій роботі (взнала його по двум співпадінням - рідкісній фамілії та виду його бізнесу), то спитала... Правильно! "Як там Лєна?". І він поправив мене "Аня". Думав, що я забулася її ім'я за стільки років. А я ж не забулася. Просто назвала те, яке їй пасує! )

Рік тому нам встановлював бойлер майстер на ім'я Саша. Але я його вперто називала Серьожею. Бо хоч вбийте мене, а він - Серьожа! Не могла позбавитись від цієї мани, а він, добряк такий, поблажливо вибачав мене кожного разу, коли я його "обзивала" Сергієм.

Нещодавно була у швачки, і поки вона дострочувала на машинці шовчик, я її роздивилась та вирішила, що вона - Лєна! І що ви думаєте? На її візитці красувалось саме це ім'я! Я їй сказала про те, взявши на себе сміливість запевнити, що вона живе в повній гармонії зі своїм ім'ям. Бо недарма ж в у мене з'являються такі відчуття! Вона була дуже рада. І я - теж.

Поспілкувавшись колись в електричці з двома хлопцями, між мною та одним із них спалахнуло таке явне несприйняття одне одного. Спитала у другого - а він не Водолій часом? Той підтвердив - так, Водолій. (Поясню - Лев і Водолій - це повні протилежності, серед всіх знаків зодіаку неможливо знайти більш протилежних!! А я таки Лев!)

А чи у вас бувають такі інтуїтивні відчуття-передчуття імен, знаків гороскопу, якихось інших прикольчиків? ) Давайте ділитися своїми незвичними схильностями, це так цікаво!!! ))))
Дружний колектив

Усі ми хоч раз у житті шукали роботу або може хтось тільки-но збирається працевлаштовуватися. Тоді ця стаття для вас.
Пошук роботи починається з моніторингу ринку праці та свіженьких вакансій. Проглядаючи вакансії ми дивимося вимоги до кандидата на посаду (чи підходимо ми) та умови праці, які пропонує роботодавець (соціальний пакет, зарплатня тощо). Часто ми можемо побачити такий чарівний рядок «дружний колектив», як перевагу в умовах праці. А що це і як розуміти – невідомо. Так ось, щоб вас більше не вводили в оману скажу, що ніяких ДРУЖНИХ колективів не існує. Та посадова особа, яка описувала вакансію: або новенький hr - менеджер, або якась дівчинка-секретарка, яка всунула цей рядок лише для того, щоб зайняти більше місця на сторінці.
Поясню чому я так категорична до такої заяви роботодавців. Так ось, на роботі завжди один відділ «дружить» з іншим відділом проти третього відділу (велике або середнє підприємство). Наприклад, бухгалтерія «дружить» з юридичним відділом проти фінансового відділу. Чи навпаки. Якщо ж маленький колектив, то завжди є якийсь фаворит/ка директора, який або яка має і своїх прихильників (підлабузників багато), і своїх ворогів (заздрість нікуди не дінеш). Особливо це вищезгадане стосується жіночих колективів, де плітки та підстави на кожному кроці.
Крім того, на робочому місці дружні стосунки просто неможливі: ви ж не ходите з колегою під час робочого часу у кіно чи на танці? Так, можна просто потеревенити під час обіду або перекуру, але це ж не дружба. Тому, проглядаючи вакансії і знаходячи той рядочок про «дружний колектив», ніколи не звертайте на нього уваги. А ще краще візьміть за правило: на роботу ходять працювати, а не «дружити».
Терпіння. Посидючість. Як їх розвинути у дитини?

Мій старший син з народження дуже непосидючий, що з часом позначилося на здоров’ї (2 струси мозку, 3 переломи рук) та успішності у навчанні. Крім того, відсутність #терпіння постійно заважало йому доводити справу до кінця, а це в свою чергу, може спричиняти проблеми у майбутній професійній діяльності. Що ж робити? Як боротися з нетерплячкою? І чи можна у підлітка розвинути терпіння та посидючість?
Я розумію, що характер – є характер. А також я розумію, що з часом, роками людина стає більш статичною, поміркованою. Але ж хочеться допомогти підлітку якось. От і почала я декілька років тому практикувати на синові різні методи. Ці методи можна застосовувати і з маленькими дітьми. Зміст їх полягає у тому, щоб дитина/підліток часто займалася марудною справою. При чому, доводила справу до кінця. Це може бути і допомога у хатній роботі: прибирати, перебирати тощо.
Я, як любителька плетіння, знайшла до чортиків противнючу сину роботу – розпускати або розплутувати нитки. Звичайно, що в нього є «важливіші» справи: гра на компі, телевізор, друзі у соц. мережах та інше. Але він знає також, що одним маминим словом, він може всього цього бути позбавлений і надовго. Тому, охаючи та ахаючи він просто змушений займатися зовсім не чоловічою справою. І я завжди наполягаю на виконанні роботи у повному обсязі до переможного кінця. З часом я зауважила, що син, при виконанні завдання розплітання ниток, все менше обурювався. Крім того, під час такої праці, в нього майже нанівець зійшли прояви психів та дратівливості.
Отже, висновки: систематична, марудна справа, яку доводить дитина до кінця (примусово чи ні), виховує в неї терпіння і посидючість.
Покарання дітей

Ви караєте своїх дітей? Я гадаю, що так. Усі батьки карають своїх дітей, тільки #покарання у всіх різне да і тяжкість провини для покарання відрізняється. Я не хочу торкатися праць психологів та педагогів різних часів. Те, що було загальноприйнятим навіть 30 років тому, сьогодні – не дієво. Бо і #діти, і #виховання еволюціонують. Скажу також, що до кожної провини потрібно підходити окремо, з врахуванням особливостей характеру кожної окремої дитини. До речі, батько лупцював мене ременем (після «накрутки» мамою). А мама ставила у куток, а деколи, навіть коліньми на гречку. Це і боляче, і принизливо. Так, я була ну дуууже неслухняною дитиною. Карали мене за все: промочені ноги, побиття хлопчика, розірвану сукню, брехню, розкриття «нички» з цукерками, …, …, список нескінчений. Чи правильно робили батьки? Напевно, ні. Бо чим більше мене карали, тим сильнішим був мій супротив. Тоді я зрозуміла для себе важливу річ: дитина – це маленька особистість, яка має почуття власної гідності і ламати цього не можна!
Тепер в мене два сина. Не знаю, легше чи складніше виховувати синів ніж доньок, але зі старшим я стільки намучилася, а от бити я його – не била і в кутки не ставила. Тільки одного разу, коли йому було 4-5 років і він без дозволу пішов зі старшою дівчинкою на місцевий пляж, після повернення я його відлупцювала ременем. Але це були мої нерви, страх втрати та безліч інших почуттів. Істерика, одним словом. Тоді я сама злякалася себе. Злякалася свого стану і того, що можу покалічити дитину. З того моменту ніякого рукоприкладства. За багато років я стала спеціалістом «виносу мізків». Ні, не маю на увазі читання моралей. Це трохи інше, що трьома словами не скажеш. І звичайно, що я караючи сина, позбавляла його комп’ютера, телевізора, розважальних заходів. А молодший синочок ще маленький і йому поки що достатньо, коли мама підвищує голос.
А вас батьки карали?
Діагноз: дивні люди, або просто декілька ситуацій.

Спробуймо поставити діагноз)

Як завжди декілька прикладів різних #ситуацій .

На днях заходжу у магазин. Така собі крамничка, нічого особливого. Там два продавця і дівчинка на побігеньках. Нам потрібно було морозиво, і оскільки магазин за 10 м від дому – я там частий клієнт , та і мою малечу там усі теж знають - я беру із холодильника морозиво, відраховую гроші без решти. Дитина капризує – хочу вийти швидше. Аж раптом біля прилавку попереду мене з’являється тітонька років за 40, голосно вітається з продавцями і починає робити замовлення. Нагадую: продавців ДВА. Мені фіолетово – я гроші кладу, розвертаюсь і планую нарешті вийти. Пані розвертається, хапає мене за лікоть, і таким вчительським тоном-голосом: «Перепрошую, можливо, ви дасте МЕНІ спочатку завершити покупку?» Я злегка розгубилась. Спека, знаєте, таке у спеку інколи зі мною трапляється. Кліпаю очима, кажу: «Будь-ласка!» і знову планую вийти на повітря. Пані знову ловить мене за два кроки від жаданого виходу: «Агов, малолітнє хамло, а вибачитись?». Я стою і тримаю за руку дитину – раз, і мені не 18 – два. Продавчині не дихають. Подякувала за «малолітнє», а про вибачення сказала, що хамло не в курсі, що то таке, і тому вибачатись не буде.
Продавчині потім казали, що вона репетувала мені услід ще хвилин з 10.
Поясніть: навіщо було мене зачіпати?

Знову магазин. Цього разу великий супермаркет. Попереду йде чоловік з повним візком краму. Народу повно, черги довжелезні – вечір, і як завжди в годину пік тут працює аж 3 каси. Я зітхаю та пристроюю свій майже порожній візок за ним. Чолов’яга поволі вивантажує візок на стрічку конвеєра. Касир швиденько все йому пробиває, і відкидає придбаний товар у відстійник для подальшого завантаження. Пан із усієї тієї гори продуктів викопує морозиво, розгортає, та починає поволі,зі смаком, насолоджуватись пломбіром прямо на касі. Однією рукою, абсолютно не поспішаючи, перекладає та ретельно(ніби він його додому повезе) вмощує кожну одиницю товару у магазинний візок. Черга стоїть і чекає.
Склалось таке враження, що він вмер би з голоду, якщо б не вкусив те морозиво просто тут.
Поясніть: невже не можна було від’їхати від каси і там ловити кайф?

Супермаркет. Той самий, Велмарт. Знову черга, купа народу. Я зраділа, побачивши, що у попередньому візочку щось там барахтається на дні – ОДНЕ, єдине – черга прийде швидше. Від нудьги глянула на власника попереднього візка – і мало не зомліла. Знаєте, дуже рідко в наш час зустрінеш людину, у котрої зовні все гармонійно і до ладу – і зачіска, і вбрання, і погляд в очах не заклопотаний, і парфум присутній. Ну просто око відпочиває. Ось такий екземпляр стояв попереду. Ділова людина, заїхав по дорозі додому купити макарончиків на вечерю… Дійшла його черга. Касир пробила товар, і дала решту. Він перерахував її, і виявилось, що решти бракує. У дівчини на касі не було монетки у 2 копійки. Вона дала 5, а треба було 7. Ну немає в касі такої монетки, і все. Він колупав касиру мізки понад 5 хвилин. Бідаха дівчина і сірники пропонувала, і пакет зайвий, а він вимагав, саме так - вимагав – монетку у 2 копійки. Аргумент – залізобетонний: він не банк, а вона касир, і у неї мають бути всі номінали. Він таки довів дівчину до сліз. Прийшов охоронник, з власної кишені вийняв монетку (хоча їм заборонено носити на роботі при собі власні гроші, та хіба ж 2 копійки гроші?) і протяг покупцю. Той ВЗЯВ, і з гідністю та «чувством выполненного долга» покотив свої макарони до виходу.
Поясніть: воно того варте?

Маленьке резюме: ну хіба не дивні люди? І чому немає такого діагнозу?)))
Аукціон. Психологія азарту
#Азарт #Торги #ПродажСайт
Хочу поділитися своїми п'ятничними спостереженнями. На одному сайті матусь вже яку п'ятницю організовується аукціон. І я також на нього підсіла. Азарт, я Вам скажу, страшна річ. Дівчата бездумно ставлять ставки, втягуються в процес, причому не маючи грошей, а потім відмовляються викуповувати товар. Я не розумію! Навіщо ставити ставки, коли немає можливості розплатитися? Підводиш не тільки себе, а й інших. Ось такі от торги азартні.
Сьогодні виставила трохи лотів. Більше продала, ніж купила. З досвіду попередніх аукціонів стримую себе, не купую, а продаю. Нині гроші потрібніші. А от минулого разу за 15 грн прикупила два лайнери (разом з доставкою). Так що, кому як щастить.
А Ви берете участь в аукціонах?
Брехун та його жестикуляція

На нашому життєвому шляху часто зустрічаються #брехун/и. Деякі обманюють дуже професійно, навіть не червоніючи. А деяким не вистачає майстерності, їх видають #жести. Як же розпізнати, коли нам кажуть неправду? Якщо людина бреше, то намагається тримати дистанцію від співрозмовника, тому може «ховатися» за бар’єрами, серед яких книги, стіл, комп’ютер, сумка і т.п. Якщо перед тим, як дати відповідь на питання, співрозмовник, робить ковток чаю/кави/соку/води, закурює, покашлює, це може свідчити про брехню, яка звучатиме з його вуст. Якщо, відповідаючи на питання, співрозмовник торкається очей, носа, вуха, волосся, потирає підборіддя, щоки, схрещує руки, значить, що він відчуває стресову ситуацію і може казати неправду. І якщо ж людина обманює, розуміючи, що жестами може себе видати, то #жестикуляція може бути зведена до мінімуму. Так що будьте уважні! Не обманюйте і не будете обманутими. Хай вам щастить!
Не знаю як у вас, але у мене #НервовіКлітини не тільки відновлюються, але ще й намагаються помститися винним за їх загибель.
Друга мама – товариш чи ворог?

Для когось слово « #свекруха » викликає страхітливі емоції, пов’язані з нервовими зривами, сльозами, образами і т.п. Для декого навпаки, лише при одній згадці про цю людину на душі стає приємно, сонечко починає світити, пташки співають пісні, трава здається найзеленішою і т.д. Звичайно, хочеться, аби #другаМама стала подругою, з якою зможеш ділилися своїми думками та переживаннями, яка порадить, підтримає в скрутну хвилину, допоможе… Але часто так трапляється, що двом жінкам з різними поглядами на життя (ще й з хорошою різницею в віці), складно знайти спільну мову. Треба докладати неабияких зусиль, аби досягти порозуміння або ж втримати його, якщо воно є з самого початку. Однак, на мою думку, такі зусилля повинні докладати і невістка, і свекруха. Ще й син/чоловік зобов’язаний підказувати своїм жінкам, де, що, як, коли треба/не треба робити або казати. Скажіть, у ваших родинах існує згода між усіма? Як цього досягти?

Feedback to administration:

 Technical page of the site:

 
- contact here with questions and suggestions as public (comments) and private (chat).