2015-02-04 21:57
Щось сьогодні заполонили #спогади про #дитинство .
Яким дивовижним, неймовірним, цікавим і правильним було все навкруги.
Як гасподарська хатинка легко перетворювалася у власний магазин. Не важливо, що зі сторони воно виглядало, мабуть, як непотріб на поличках. Для мене він був уявною, але власною великою крамницею. З родичами замість покупців.)
А поряд був власний городик. Малесенький шматочок землі, на якому зростало щось кумедне. Наприклад, саждає бабуся розсаду, зламану викидає, - оце моє. Не те щоб іншої не давали. Просто подобалося рятувати саме зламане. Примотаєш того зів'ялого помідора до палички, і така радість неймовірна, коли він починає оживати!
Казковий той час, - дитинство.
0

Коментарі 12

  • 2015-02-04 22:26
    У мене в бабусі теж був свій "городик" - в такому місці, де ніколи нічого не росло і його просто вже не чіпали.... а у мене виросло)) Якісь квіти, точно вже не пам'ятаю. Ех, хотілося б хоч на деньок в той час)
    • 2015-02-04 23:35
      Угу.. безтурботності тієї ковтнути. 
      Меланхолія - мій девіз сьогодні, схоже)
  • 2015-02-05 22:24
    Ось і я останнім часом дуже часто пригадую дитинство. Мабуть, ми підсвідомо намагаємось втекти від проблем і наколишніх негараздів туди, де все було добре, де ми почувалися захищеними, де світ був яскравим, а люди - доброзичливими...
  • 2015-02-15 13:16
    Погано тільки, що поступово наші спогади про дитинство минають, заміннючись більш новою інформацією. Але скоро переживу дитинство ще раз, тільки з сином) Знов іграшки, садочок, школа, велосипед, футбол... Ось трохи тільки підросте, зараз йому тільки 1,5 місяця.
  • 2015-02-25 16:36
    А я в дитинстві любила ходити від однієї бабусі до іншої. Дорога займала приблизно півгодині (живемо у селищі) і мені подобалося проходити повз хатини знайомих, погладити пекінеса сусіда Михайла, зірвати яблуко біля двору тітки Галі... Зараз я живу у місті і в рідне селище навідуюся раз у три тижні. І знаєте, там нічого не змінилося. У моєї бабці, як раніше бігає у дворі вівчарка, тільки зараз її звати не Амур, а Туман. У тітки Галі вже є онуки, які залишають трохи яблук на дереві. А сусід Михайло тримає тепер шпіца, який дуже дружелюбно ставиться до оточуючих. Є місця, яких час майже не торкається.
  • 2015-03-20 20:13
    Да, дитинство -це той час, котрий вже не повернути. Це запах бабусіних пирожків, і вареників з вишнею, тертої картоплі жареної з опеньками. Це маміни ніжні долоні, запах її волосся, любі очі, які палають ніжним поглядом. Це дитинство в наших внучатах, вони самі найкращі!))))
    • 2015-03-23 17:17
      Завжди трохи сумно у ці спогади пірнати. Хоча і розумієшь - чого сумувати, все одно воно є, як є, радій собі сьогоденню, доки не минуло)
      • 2015-03-23 20:57
        Да, бо життя, це мить між минулим і майбутнім....))))
        • 2015-03-24 15:39
          егеж..=)
          • 2015-03-24 17:20
            Ось сьогодні у мене у онука День нарождення, то тепер дивлячись на нього, я міркую о тих хвилинах які були у моєму житті. Це майже те раді чого треби жити, це наші квіточки які краще нас і умніше будуть нас. Но ми бабуся і дідуся його коріння, ми його тримаємо на цій землі у своїх долонях..
  • 2015-03-21 17:21
    Прочитав запис - навіяло теж спогади. Пригадався один кумедний випадок. Грались ми в хованки і коли вже всі "козирні" місця всі знали, я вирішив залізти до бабусі в шафку. Перекинув на себе баночку з якоюсь сухою фарбою. Щоб не дісталось на горіхи, я водою якось відтер штани. Заспокоївся, і думав зіпхати провину на кота. Але вечором, лягаючи спати, знімаю штани, а в мене ноги яскраво-червоного кольору. Ех, безтурботне дитинство, вернутись хоча б на мить.
    • 2015-03-23 17:13
      )) подібні історії лишаються у пам"яті на все життя. Може колись який-небудь Айфон запропонує функцію "завітати у дитинство"

Наступний запис

2015-01-21 00:08

Обожнюю свічки.

0
7

© 2010 - 2021. Всі права захищено.