Вірші

Група, учасників: 22
2015-06-28 00:13
Не повірите, згадала... цей вірш я написала 20 років назад, коли ще вчилася в 6 класі... Тепер я знаю, що зараз можна змінити деякі слова і речення, але тоді, я не побоялася і пішла з цим віршем на якийсь конкус, тоді говорили не слова, а моя душа...
Чи знаєш ти скільки ночей минуло в сумі?
А в сподіваннях скільки промайнуло днів?
Мабуть не знаєш, бо ти й не хочеш чути...
Тієї правди автор якої ти.
В дитинстві мріяла про зустріччі з тобою,
Бо так хотіла мати батька!
Тебе чекала часто у воріт,
Але ні разу так й не дочекалась...
Та час ішов, і я росла, тепер немає вже надії,
Тепер немає вже тих мрій,
Ти знищив все, що ти колись створив...
11

Коментарі 18

  • 2015-06-28 12:36
    Чувствуется, что ты действительно ждала... Совсем не детский стих... ты дождалась?
    • 2015-06-28 12:54
      Неа, уже внук подростает, а он проходит просто мимо ... уже так 27 лет...
      • 2015-06-28 12:55
        Может оно и хорошо? Насильно любить нельзя, а зачем рядом лишь бы кто без любви? (
        • 2015-06-28 13:04
          Я тоже думаю, благодаря ему я научилась быть сильной и самостоятельной
  • 2015-06-29 15:20
    Дуже прикро, що в нашому житті мають місце такі сумні історії. Надалі вам бажаю лише щастя і приємних моментів!
    • 2015-06-29 15:39
      Дякую!!!
  • 2015-07-01 04:35
    Ви ще й бачитесь, тобто він не зник внікуди, не щез з горизонту твого життя??? Капець, як же так можна, щоб не заграли родинні почуття, гени не змусили засумувати за рідною кровиночкою, не захотілось поспілкуватись, обійнятись? Вибач, якщо залізла не втудою, але хочеться спитати - а мама твоя як жила, у тебе був вітчим? .......
    • 2015-07-01 08:51
      Бачу його рідко, рідко буваю на дачі, а він там живе, то як мене бачить швидко ховається за великим парканом... Він живе з новою дружиною, але більше дітей немає, живуть я б сказала більше чим пристойно. Виховав мене вітчим, з ним ми пройшли все, 25 років вже він завжди підтримає і дасть пораду, за що я йому дуже вдячна!
  • 2015-07-01 22:03
    Мдаааа.... Не марно зараз розділяють поняття біологічний батько та батько.... Добре, коли другий стає кращим, ніж перший. ) Все, що не робиться - на краще! Намагайся завжди бути щасливою та давати щастя близьким людям! А це в тебе виходить, я впевнена!!!! ))))
    • 2015-07-11 12:40
      Дякую, Танюшка!
      • 2015-07-11 23:44
        Приходь ще! Ти ж знаєш - я щедра до гарних людей на щирі приємності! )))
        • 2015-07-12 00:00
          Знаю-знаю, а так приємно)))
          • 2015-07-12 00:04
            Це мене якраз і надихає! )))
            • 2015-07-12 00:24
              )))!!!
  • 2015-07-11 11:28
    Ще рік тому я писав вірші постійно, а тепер у мене народилася донька і я якось закинув все те. Але тепер, завдяки Вам, обіцяю - почну знову. Тому, дякую! ))
    • 2015-07-11 12:39
      Правильно, пишіть, у вас же така маленька муза є)
    • 2016-01-03 04:28
      [Відредаговано на прохання автора]
  • 2015-12-22 15:21
    Ну от і все... сьогодні життя поставило крапку, батька більше немає... вранці я прокинулась і на мене чекало це повідомлення, тромб відірвався і швидка не встигла приїхати. 
    Боляче, образливо, а найсрашніше те, що я так і не пробачила, я не можу пробачити ту зраду, я не можу пробачити, що я так і не називала його татом, він не цікавився мною, він жив своїм житям без мене. Можливо я така, можливо жорстока чи не привильна, душа болить. Чому він так і визнав мене дочкою, чому не прийшов, не зателефонував, щоб я все життя жила в домислах? Як відпустити образу, як? На поминки не поїду, причин багато, та брехати не буду, не хочу бути егоїсткою, не хочу переступати через "треба" та і для чого? Щоб бути примірною серед людей, щоб всі сказали, що я така я добра? Я так не можу, піду на службу до церкви, помолюсь, поплачу, і хай йде собі з Богом, надіюсь що "звідти" нарешті він помітить і мене, і свого внука, я надіюсь на це... Прощавай ТАТУ, покойся з миром...

Наступний запис

2015-06-27 14:48

Вірш про доню й маму

313
6

© 2010 - 2024. Всі права захищено.