Вірші

Група, учасників: 22
2015-07-11 08:03

Вірш коханому. Або ж, скоріше, молитва до коханого...

Мій #коханий , мій єдиний!
Ти моє життя, моя надія!
Віддаю у твої руки я своє життя,
Довіряюся тобі, немов дитя!
Щиро вірю у твої обІцянки, коханий.
Жить мені допоможи, прохаю!
Любий, не кидай мене напризволяще.
Збережи Любов і Щастя наші!
#Голубе мій милий, чарівливий!
Знаю: захистиш мене від спеки і від зливи.
Знаю, вбережеш мене від злого вітру.
#Сонце ти моє, моє #повітря !
#Вірю - ти мене не скривдиш, не образиш.
Жодного не зрадиш разу.
Не даси мені у темряві згубитись,
Допоможеш мені вдруге народитись!
Я не знаю, чим тобі за це віддячу.
Може, #успіх принесу, а може - неудачу.
Може, подарую сльози, може - #сміх .
Може, буду як усі, а може - кращою за всіх...
Все залежить лиш від тебе, любий -
Чи байдужою, чи ніжною для тебе буду.
Але будь-що хочу бути біля тебе,
Бо для мене #щастя іншого не треба!
Прошу: якщо ти мене кохаєш, #милий мій,
То мене в своїх руках утримати зумій!
3,4,8. 10.1996р.
Тетяна Дашковська. ©
Що ж. З того часу, як я написала цей віршик, минуло.. аж лячно сказати...майже 20 років...! ))) Наївний. І багато в чому - неправильний!!! Зараз нізащо не написала би так. Бо намагаюсь думати і говорити про те, чого ХОЧУ, а не про те, чого НЕ бажаю!!! А тут поряд із коханням та щастям - і зрада, і негоди, і кинуть напризволяще, і кривда... Кошмар!
Еххх, якби ж то нас у школі вчили не лише математиці та літературі, а ще й правильно думати... Так ні ж - до всього доводиться доходити своїм розумом, виловлюючи безцінні життєві мудрощі по краплинці серед океану думок, що несуть нам спілкування та знайомства з іншими людьми. Ехххх.... )
48

Коментарі 27

  • 2015-07-11 09:36
    Слова хорошие, но правда, слишком уж идеализированный стих. Правильно вы потом всё в эпилоге написали. А в школе и не должны такому учить, наверное это больше задание к родителям. но тут же и другой момент: что ж это за молодость, когда не пройти эти горки счастья и горя любви?
    • 2015-07-12 01:08
      Ой, Тань, чим далі тим більше нерозумію - як воно правильно та краще.... Недавно читала притчу, що метелику людина допомогла вийти з кокона раніше, а у того рідина з крил не перейшла в тільце, і все життя метелик мучився, бо не міг літати повноцінно. Тож його зусилля та борсання потрібні були, щоб він потім міг літати. От ніби й мудро сказано, але так сумно... Ну хто придумав, що все через страждання та поневіряння пізнається та дається? Не згодна!!!! ХОчУ, щоб все було легко й просто! )  
      п.с. а ось мій друг вважає, що життя таке, як ми його собі придумали. Думаєш, що за все треба платити - будеш платити. Думаєш, що всього в житті порівну - і хорошого, і поганого - так і буде. І т.п. І все ніяк не можу я його філософію до себе приладнати на навчитись формувати свою щасливу та ідеальну Галактику.. )))
      • 2015-07-12 16:05
        А вы наблюдайте... ваш друг в чем-то прав. Есть какая-то закономерность в поступках и последствиях. А притча очень поучительная. даже думаю, что она мне засядет в голову надолго. Я всё время говорила и свято верю в это: нужно делать всё вовремя: учиться, влюбляться, расходиться, рожать и т.д. Проблема в том, что нужно понимать вовремя это "вовремя". )))
        • 2015-07-12 18:26
          Ооооо, як Вам чудово вдалося так чітко та которко висловити мою основну думку про "вовремя", що засіла мені в голову з тих пір, як я народила! Я запишу в записничок та буду використовувати її повсюди, з Вашого дозволу! ))))
          • 2015-07-12 18:47
            Конечно! Это нужно вообще взять за правило!
            • 2015-07-13 01:25
              Так! )
        • 2015-07-12 18:28
          А от бачите, як ми по-різному сприймаємо цю притчу. Ви бачите підтвердження "вовремя", а я бачу необхідність трудів та старань, аби щось отримати достойне. ))))
          • 2015-07-12 18:49
            Я в этой притче ооочень много "вижу": и "вовремя", и медвежья услуга, и то, что всё должно быть, как должно быть.
            • 2015-07-13 01:24
              Глибоко мислите, дякую, що поділились! )  
              Через це мені цікаво спитати: а Ви дивились фільм "Фонтан"? З Джекманом у головній ролі? От цікаво, що Ви в ньому для себе побачили або побачите, чкщо подивитесь.... Я чессно скажу - не зрозуміла цю стрічку, а ось як читала відгуки - то такий Всесвіт думок на мене нахлинув, ВАУ! Сама не спромоглась, так хоч інших почитала. Ви б теж в цьому фільмі, здається, побачили б багато сенсу та дали б йому чимало цікавих тлумачень...... )
              • 2015-07-13 07:53
                Не, не смотрела. Может посмотрю.
                • 2015-07-13 16:02
                  Він нудний та дивний, відразу попереджую. Або ж просто не мій жанр. )
                  • 2015-07-13 16:03
                    Тогда - не хочу )))) Занудства и странностей и в жизни много ))))
  • 2015-07-11 09:45
    В юності всі приблизно ось так мислять і ладні віддати все за свого коханого/кохану, ти дуже правильно написала слова в кінці. Проблема лише в тому, що поки ми самі дійдемо до того розуміння, за цей час можна наробити безліч, іноді навіть досить серйозних, помилок. Правильно каже Тетяна Безсонова, що тут першочергова відповідальність та обов'язок НАВЧИТИ лежить саме на батьках. Але в цьому випадку теж багато нюансів.... і частіше приходиться самому осмислювати те все...
    • 2015-07-12 01:02
      Ой, Ксень... Я також думаю, як Таня Безсонова, але.... Батьки повинні та мають, і всі завше про це кажуть і в курсі цього, а ось чомусь щасливих людей так, щоб зі старту - так і немає ніколи.... Мабуть, виховати нереально. Кожен живе та мудрішає на своїх помилках.....
      • 2015-07-12 16:06
        давайте быть умными и учиться на чужих ошибках )))
        • 2015-07-12 18:24
          Багатьох знаєте, що так роблять, чи Ви сама така? Я от по собі знаю - поки особисто не спробую - не переймусь насправді ані знанням ,ані чужим досвідом. Ну хіба що зовсім вже крайових помилок не наробила, а от дрібних та навіть глобальних - купу! )
          • 2015-07-12 18:44
            Что-то на своих, а что-то на чужих )
            • 2015-07-13 01:18
              Якщо глобально - то всі так же само! ))
  • 2015-07-11 12:12
    Темп вірша нагадав "Будь, пожалуйста, послабее...")) 
    І реально дуже гарно) А скільки надії, кохання... навіть забагато, таке враження, що ви розчинилися в своєму почутті. Ех, юність)
    • 2015-07-12 01:00
      Ах, Тань, тоді так було, так, так....Ух! ))) А зараз читаю - наївно! Але ж уже тоді основна думка була не в тому, що я розчиняюсь. Ні. Я усю відповідальність за відносини покладала на Нього. І якщо вгодить - отримає щастя, не вгодить - неудачу... Нелогічно , інфантильно. Але ж я насправді дуже принцессно вихована. Не батьками. Книжками. Ото ж багато чого в житті сприймала й сприймаю категорично. Вчитимусь до самої смерті поступатися, терпіти та змирятися з неспівпадінням життя з намальованим ідеалом.. )))
      • 2015-07-12 23:02
        Ми всі цьому вчимось) Треба якось перевчитись чекати забагато і реально дивитись на речі)
  • 2015-07-14 06:53
    Недаром говорять:"Аби молодість знала, а старість могла". А з іншого боку, юність прекрасна своєю наївністю. Як чудово закохатися просто так, підняти свого коханого на п’єдестал) Чи заслуговую він цього – це вже інше питання, але сам процес закоханості, чистої, безкорисливої. З роками люди стають мудріші, але вже пережити другий раз те прекрасне почуття, нехай і по дитячому наївне, вони не можуть. 
     
    Аж захотілось свій перший віршик викласти.  
     
    Вот и все, теперь ты женат! 
    Быть может, не счастлив, 
    но всё-таки в браке. 
    Любить я тебя теперь не должна. 
    У тебя теперь молодая жена. 
    Но как приказать непослушному сердцу? 
     
    У тебя теперь сын. 
    Ты счастлив – прекрасно. 
    Сколько глупых слёз пролили я напрасно. 
    Но быть может, пройдут года 
    И я смогу позабыть тебя. 
    И вспомню лишь с грустной улыбкой. 
    Грустить понапрасну,  
    Ведь это же глупо. 
    Любить женатого...
    • 2015-07-17 00:31
      Боже, як воно завжди гірко - відчувати та виливати душу в вірші, бо то єдина можливість висловитися та бути почутою хоча б холодним Всесвітом...  
      Бачу, кожна дівчина однаково думає: лише в ній було Його щастя, а все, що не з нею -то лише так, обов'язок, помилка і не може бути щастям..... Що скажете? ))) 
       
      І як воно Вам зараз? Вже не болить? Знайшли своє щастя?
      • 2015-07-21 11:47
        Пройшли роки, я вийшла заміж. У мене чудовий чоловік, якого я обожнюю (без фанатизму) і красуня донька. До свого першого кохання і досі не байдужа. Але я розумію, що це відголоски того, юнацького захоплення. Хто знає, як склалася моя доля, якби я вийшла за нього заміж. Але цьому не судилося статися, і я не жалію ні про що. Життя мене навчило одній мудрості: «Цінити потрібно те, що маєш».
        • 2015-07-21 23:35
          Є такий вислів - в першому коханні жінка любить чоловіка , а в усіх наступних - саму Любов. Для мене цей вислів не зрозумілий досі. Я не відчуваю і не знаю, що мається на увазі.... От мені, виходячи з написаного Вами, цікаво - А Ви з цим висловом погодитесь?
          • 2015-07-24 09:59
            Ні, дивно було б погодитись с цим висловом. Я не розумію, як можна любити саме Кохання? 
            Так, залишається ностальгія за першим чистим юнацьким коханням. За тими безвинними мріями, яким не доля було звершитись. Та й чи потрібно було? Але це інше. 
            Жінка з роками змінюється, набирається досвіду. І ті цінності, які в юнацькі роки були важливими, змінюються. 
            Цікаво, що коли підростає донька, так хочеться, щоб вона не повторювала маминих помилок. Але вона їх буде робити, і мама, нажаль, не зможе нічого зробити. Донька послухає поради, але зробить по-іншому. Потім скаже, що мама була права. Така вона молодість, чудова, в рожевих окулярах)
            • 2015-07-24 16:18
              Може, мамі краще не казати про помилки, а відразу настроювати доньку на позитив? Не посилати у Всесвіт посили з помилками, аби вони не лягали на доньчину долю.....

Наступний запис

2015-07-08 23:49

Вірш про творчого малюка федю

61
3

© 2010 - 2024. Всі права захищено.