#Baska
s.m.b.wall.wall
Мене вабить #ніч
до себе, Я тону в безкраєму просторі!
Я іду на позов лісу,
Розсипи зірок,
І немає в мене сил
Ще зробить хоч крок.
Боже, в моїх зошитах не знайдеться й п'яти віршів, мабуть, в яких я не писала б про кохання... Щасливе, нещасне, ждане та ніяк не наступаюче в моєму житті. Існуюче, але болюче... Прощання з коханням... Сподівання на нього.... Але все крутиться навколо кохання. Навіть сенс мого життя розглядала тільки в коханні. Боже, як же я хотіла того кохання, мамо рідна!!!
Сонце грайливо лоскоче повіки,
Водою звабливо виблискують ріки,
Ти моє життя, моя надія!
Віддаю у твої руки я своє життя,
Довіряюся тобі, немов дитя!
Щиро вірю у твої обІцянки, коханий.
Так дивно: вона досі викликає в мені ті ж самі відчуття: тривожно-загадкова містичність і манить, і лякає. Готовність іти за позовом серця - на першому місці. Мрія про нетривіальну історію власного кохання — на лице! І біль розчарування, "бо принц все не приходить" - то така собі фінальна безнадія...
Таємничий спів мене покликав вдалині.
Чи піти мені на поклик той, чи ні?
Полохливі #зорі
мерехтять на небі,