Моє дитинство пройшло у маленькому містечку, до обласного центру поїхав лише коли закінчив школу. І тому розмовляв я здебільшого українською мовою з елементами «суржика»(місцевого діалекту). Років п’ять я супротивився «системи» и не хотів переходити на російську, та настала пора йти на справжню роботу, а не на підробіток, і там все змінилося. Розмовляти з людьми котрі не розуміють українську і сміються з «суржика» справа не із легких, а оскільки клієнт завжди правий, то згодом я вже вільно розмовляв на російській. Але й досі у колі друзів та в дома говорю на рідній мові.
Те, що громадяни #України
не розуміють рідної мови засмучує, та винити їх нема за що. Наша #батьківщина
ще дуже молода, і в ній переважно живуть народжені та виховані у СРСР. А що дійсно злить, так це те, що люди котрі не розуміють українську, не намагаються її вивчити, але вимагають до себе якоїсь надмірної поваги, хоча самі не поважають рідний край. А зараз стало ще тяжче висловлювати свою думку, с сьогоднішнім положенням в країні можна натрапити на когось неадекватного та дізнатися про себе чимало нового. Декілька моїх колишніх знайомих не розділяють моєї точки зору, і тому мені їх дуже шкода. Напевно тяжко жити в краї символіку та звичаї котрого не поважаєш.
Коментарі 13