2015-01-11 22:02
Ми з моєю мамою пішли якось раз в цирк, і після закінчення ми вийшли, і я помітила на лавочці бабусю. На руках у неї була коробка з кошенятами, в якій я побачила руденького чарівного котика. Я підбігла з великою радістю і захопленням до цього маленького комочка. Старенька хотіла швидше віддати #кошеня , тому сказала мені: "Бери, я тобі його дарую". Я була просто у нестямі від щастя і радощів !!!
#кіт прожив у нас близько двох років. Разом з котом було жити веселіше - є заради кого бігти додому, щоб погодувати і обійняти, або прибрати за ним поки він не накоїв чогось поганого, і ми його дуже сильно любили.
Якось навесні кіт став мяукати і дивно поводитися. Ми подумали, що він захотів собі наречену - в тому то й причина його занепокоєння. Виявилося - ні. Через 2 доби ми виявили, що #киця не ходить в туалет по-маленькому. Повезли його у клініку. Там запідозрили у нього каміння і дали йому сечогінне. Сказала, що якщо до вечора не сходити в туалет, дзвонити. Ми не стали чекати до вечора і пішли в іншу клініку. Там нам повідомили страшне, що у кота дійсно камені й пізно вже щось робити, так як може лопнути сечовий міхур.
Ми вирішили усипити кота. Як би не було це сумно, але лікар ясно сказала - пізно. Нашого улюбленого котика усипили. Я ревіла цілий день і заспокоїти мене не могли дуже довго.
Після цього випадку я, коли бачу і думаю, що хочу собі або дитині #кошеня, завжди замислююся про тяжкість розставання з ним.
2

Коментарі 3

  • 2015-01-11 22:46
    Дуже сумна історія, співчуваю. У нашого кота також сечокам'яна хвороба, причому ми прогавили початок хвороби і потягли його до ветеринарки, коли йому було вже дійсно погано. Нам пощастило з ветеринаром. Вона від початку попередила, що, можливо, доведеться робити операцію, і не робила жодних прогнозів, але замість цього їй вдалося поставити коту катетер. Кіт майже тиждень ходив у памперсі, були ще уколи антибіотиків і кровоспинних препаратів, і зрештою він вичухався. Після цьому йому призначили дієту, а я зрозуміла раз і назавжди, що, по-перше корм має бути якісним, а вода фільтрованою, а, по-друге, слід уважно стежити за поведінкою тварини: якщо кіт починає ховатися і справляти нужду у незвичних місцях, це може бути першим проявом хвороби.  
    Але коли коли втрачаєш тварину - це справді страшно. Через це ми не заводимо собаку (коти заводяться в нас самі).
  • 2015-01-12 00:59
    Прийміть мої співчуття. Я дуже Вас розумію. Півтора роки назад ми теж втратили кота. Правда, він випав з вікна і розбився. Помирав у мене на руках. Після цього у мене був нервовий зрив. Проте набагато легше стало, коли чоловік приніс Пірата. Ну його історію Ви вже знаєте. Ні, новий кіт ні в якому випадку не замінив старого, просто стало набагато менше часу, щоб про це думати. Зараз навіть боюсь задуматися, що колись і з цим щось може статися(
  • 2015-01-13 13:16
    Улюбленців втрачати дуже важко,особливо дітям.У нас був рудий кіт МЕРС,ми купили його,навесні 2011року, за символічну сумму у бабусі на пташиному ринку.Він жив у нас в квартирі,потім переїхав разом з нами в село у наш новий дім,дуже швидко призвичаївся до вулиці і практично жив надворі,тільки в негоду ночуючи в домі.Дуже розумний та лагідний котик.Якось Мерс,як то кажуть,загуляв і декілька днів не з'являвся вдома,ми дуже занепокоїлися і шукали його всюди але наш котик нагулявся і повернувся,радощів не було краю,особливо у дитини,бо ж син дуже любив Мерса.Наступні його "загули" ми сприймали вже спокійніше,знаючи що він повернеться,та не так сталося як гадалося 2013 року наприкінці осені котик в черговий раз пішов гуляти і не повернувся й досі((( Ми дуже довго його чекали,шукали і сподівалися на повернення але на жаль все марно.Особливо переймалась дитина,він і досі згадуе Мерса зі сльозами,на всі наші вмовляння завести іншого кота або якусь ще тваринку відповідае відмовою,мовляв Мерса мені ніхто не замінить. 
    Навіть зараз пишучи цю історію навертаються сльози,таким чудовим і любимим був наш Мерс.

© 2010 - 2024. Всі права захищено.