Після розташування у готелі, вся наша компанія вирушила у пошуках якогось ресторанчику повечеряти. Зовсім не пам’ятаю назву ресторану морепродуктів, але він розташований десь поблизу бульвару та башти #Монпарнас
(готель теж поряд). За весь день я і крихти не з’їла, тому була ну дуже голодною. Мабуть й інші з нашої компанії дуже зголодніли, бо заказали всілякої всячини багатенько. Поки чекали їжу, пили алкогольні напої. Коли ж принесли великі таріляки з морепродуктами (#слимаки, #устриці
, #молюски
, #равлики
та #омари
), то ми всі були «такі, як треба», щоб з’їсти усе, навіть, якщо воно досі бігало. До речі, ми обирали живого омара в акваріумі і його готували у нашій присутності. Отой бідненький омарчик на фото перетворився у нашу їжу. Я вперше їла равликів. Вони мені дуже сподобалися на смак, але коли їх добуваєш спеціальними щипчиками з панциру, то на вигляд вони схожі на черв’яків. Подають равликів з дивним часниковим соусом, який має яскраво зелений колір. Коли я перепробувала усі ті чудернацькі страви, то відчуття було, що мій живіт зараз вибухне від важкості. Але дивно: я все одно була голодною. Мій товариш замовив ще й м’ясну страву, але їсти її було неможливо, бо при розрізі шматка звідти цвіркала і витікала кров, а саме м'ясо було як гума. Вже пізно увечері ми добралися до готелю: сп’янілі і голодні.
Коментарі 17