Вегетаріанство – бути чи не бути?
Приїжджаю цього разу в село, а там кажуть: «Давай зарубаємо півня». Як? Наш півень – це справжня легенда: гроза сусідів (ніхто чужий не сміє у двір зайти), реальний казанова, до якого приходять курки навіть з іншого кінця вулиці, часом й ночувати в нього в курнику залишаються (а розплачуються яйцями ;)), хитрий такий, що здається, ніби він розуміє, що до нього говориш. От як можна вбити такого півня?
Глянула по подвір’ю, а там гуси, ціле сімейство. Здається, що вони розумні, наче люди. Та вони краще людей – за гусенятами своїми так доглядають, що можуть дати фору багатьом сучасним батькам, а гусак – то окрема історія: він не дозволяє на свою малечу навіть косо подивитися, не те що щось погане про них сказати. Як їх можна з’їсти?
Ніяк!
Знаєте, я дуже люблю м’ясо… але коли бачиш його на прилавку магазину, то це просто м’ясо, а коли розумієш, що на юшку має піти той, кого ти знаєш, то не на жарт задумуєшся про вегетаріанство.
PS. Півня так і не дала вбити. Розумію, що колись це все-рівно зроблять, бо ж для цього його й вирощувати, але це вже без мене.
Коментарі 10