2015-01-16 21:18
Ось уже кілька тижнів пишу наукову роботу за романом "...Майже ніколи не навпаки" М. #Матіос
і не перестаю співати їй хвалебних пісень.
Познайомилася із творчістю літературної #мольфарки
ще у 2012 році: подруга на День народження подарувала книжечку з м'якою обкладинкою та колоритними ілюстраціями, що змусили згадати про "Тіні забутих предків" Коцюбинського. "Сімейна сага в новелах. Гм, подивимось", - сказала собі я та розгорнула книгу...
Не згортаю її вже третій рік і щоразу ніби читаю наново.
Спочатку я терпіти не могла Андрія Чев'юка й Гаврила Дячука. Один занапастив долю доньки, інший -- загубив брата й прирік ні в чому не повинну дівчину на вічний осуд. Потім мені перестала подобатись хтива Чев'ючка, яка заздрить невістці, бо та поринає з Павлом в "бездонні та безсонні ночі" про які Василина тільки згадує. Теофіла здавалась найнещаснішою #жінкою
з-поміж усіх героїнь, бо крім болю та покори в житті нічого не знала. А її чоловік Гриць, думала я, зовсім з глузду з'їхав, коли погодився стратити Дмитрика, виправдовуючи це страшними ревнощами до безіменного черкеса.
Тепер я помічаю, як майстерно автор розкрила сексуальні аспекти, майже не зупиняючись на деталях. Як "коротко, сильно та страшно" описала жорстокість та безглуздість патріархальних законів, які перетворювали жінку на дітоспроможний придаток до обійстя. Як змалювала механізм заздрості в контексті життя кожного героя.
Думаю, протягом життя розкриватиму не раз цю прекрасну сагу.
А які книги ви читатимете все життя?
Коментарі 1