2015-01-14 20:52
Чума ХХІ століття
Прокидаючись вранці, ти потягуєшся, позіхаєш, треш очі, дивишся у вікно, шкрябаєш плече чи потилицю, перш ніж твоя французька лапа чи тендітна пелюстка лотосу ступить на підлогу. Ти шкандибаєш до ванної чи кабінету мрій, потім одягаєшся, можливо, нагороджуєш організм якою-не-якою їжею і #кавою
(чи сигаретою і кавою), і на цьому твій ранок закінчується. Далі починається часова прірва під назвою «Робота». Ввечері ти повертаєшся додому, де тебе чекає кіт, близька людина, кілька близьких людей, а то й узагалі тільки холодильник і #ноутбук
. Починається прірва «Вільний час», протягом якої можна зайнятися домашнім спортом, навчитися робити роли, спекти бісквіт, написати розділ до свого magnum opus (дарма що його і в проекті нема – треба ж колись почати), прибрати в квартирі, вперше за день поговорити з близькою людиною… Але зась. Ти як сів за ноут, так і сидиш. Ти нишпориш сторінками однокласників чи знайомих, тонеш у глибинах «контакту», «жеже», «інстаграму», «ютубу», «порнолабу», жадібно відкриваючи вкладку за вкладкою з чужими жінками, чоловіками, #подорожами
, прикрасами, туфлями, цуциками, їжею, весіллями, подорожами. Добре, якщо серед стосів непотрібної інформації ти знаходиш рекламу туристичного агентства чи нотатку про те, де найкраще відпочити влітку дві тисячі кгхм..цятого. Бо це на майбутнє тобі точно згодиться.
Так… На майбутнє.
У майбутньому ти успішний, засмаглий, стрункий чи підкачаний, трохи нахабний (для свого ж блага). У тебе – посада, зарплата, ідеальна посмішка, жінка-модель, квартира, машина, «картонка и маленькая собачонка». І все ти встигаєш: жити, творити, кохати, працювати. А, точно! Ти – молодий. От ніби час зупинився, чекаючи твого процвітання, а щойно ти досяг свого Евересту – він почвалав повагом собі далі.
А зараз що?
«Ну, зараз я працюю (навчаюся), напрацьовую стаж, досвід, гроші заробляю. Не зберігаю, ні, бо мало що з цими валютами трапиться? Ні, не хочу в метали, бо нащо мені оці шматки вдома. Ще загублю. А в банку боюся тримати, це ж банк! Буде он як з «Україною» в дев’яностих – бац! – і нема, луснуло всьо. Куди витрачаю? Та от купили поїсти, за квартиру заплатили, я дещицю на себе відкладаю, ну, розумієш.. Треба новий танк узяти, тільки щоб ця не знала. Як живемо? Та паскудно. Пиляє мене, що клята «Дружба», та ще й тупа. Та знаю, знаю… Бачили очі, що купували. Ну я ж не винен, що так склалося? Та скільки мені років? Я молодий, успішний, я в офісі, в комфорті! Не те що он отой Сірий, що після дев’ятого в бурситет пішов. Ні мізків, ні фейса, ні статури, таке собі чмошненьке. Мабуть, як вивчився на кухаря, так і десь в шашличній посуд став мити. А що він? Як за кордоном? Горщики миє чи що? А… З жінкою справу відкрили… Ну пощастило Сірому, що сказати. То жінка така, грім-баба – мо’, за покладки його взяла, та й поготів. Що, з села якась? О, ну тоді ясно.. «Наташа – три рублі, і наша». Ото так вони там і працюють, я тобі кажу!»
Впізнав себе чи когось зі свого оточення? О, ну ти ж не такий, звичайно. Може, ти ще гірший. Що, коле правдонька очі? То, може, пора щось змінити в житті?
Коментарі 0