Життя несправедливе
Шістнадцять років, як тебе нема…
Труднощі змогла долати сама
Дружина та, котра тебе кохала,
За руку по життю вірно тримала.
А ти пішов, не дочекавшися онук,
Зазнавши болісних, страшенних мук.
Не виростивши донечку єдиную свою,
В якій всі розглядають посмішку твою.
ЇЇ любив ти понад усе на світі…
Але тепер надії назавжди убиті,
Що буде все, як у той давній добрий час,
Коли родинне вогнище об’єднувало нас.
Невже настільки безпощадні боги,
Що залишають сім’ю без підмоги?!
Занадто швидкоплинне та мінливе…
Коментарі 13