Yaroslav123

Yaroslav123
Images
Friends (3)
Followers (9)
Раніше я не любив #Восьме березня, треба було дарувати подарунки, роботи все для жінок які поряд. Збирати кошти, це для студента була важка задача. Цей день нагадував мені тільки жах, та я з нетерпінням чекав його кінця. Як же я помилявся, та як пізно це все зрозумів. Через #війну я Полтаві, моя мама там, на війні. Сестра з маленькою #дитиною в безпеці, але кожен день вони чують вибухи. Дівчина втратила своє житло, через це вона в Дніпропетровську, без родичів та будь-якої допомоги. А це свято я провів один, все що міг зробити – зателефонувати. Ви навіть не уявляєте як хотілось побачити свою матір, дати їй букет квітів, та почути таке звичайне «#дякую», як же цього не вистачає. Взяти на руки плиміницю, почути її сміх. Обняти свою дівчину і просто поцілувати, а ввечері погуляти по знайомим вулицям. Але я тут і цей день уже пройшов.
Зараз напевно в кожного виникає питання як #жити далі, кожен боїться що буде завтра. Ситуація зараз дуже жахлива, кожного дня ми чуємо погані новини. За себе я впевнений, я щось вигадаю. Але що буде з бабусями, як їм прожити на цей мінімум який кожного дня зменшується, а #ціни кожного дня ростуть. Це початок – початок кінця. Війна яка не потрібна тільки тягне нас усіх на дно. Так багато #питань, тільки відповідей немає зовсім.
Помітили як швидко ми все #подорослішали, як речі які зовсім недавно здавалися усім, тепер порожній звук. Як ми раніше будували нашу любов, все буле так важко, завжди хотіли найкращого та просто вірили що все буде - зараз ми зрозуміли тільки те що любов або є або її зовсім нема, ніхто все не намагається щось змінити, хочеться як легше та доступніше. #Раніше ми вірили в диво – зараз тільки в нас самих і то, не завжди. Раніше чекали літа, там були канікули – #тепер шукаємо прохолоди, канікул вже нема, тільки сірі будні. Раніше намагалися більше спілкуватися с друзями – а зараз все більше хочеться побути самому, та все частіше вимикається телефон. Раніше чекали Новий рік, та Діда Мороза – тепер премії на новий рік щоб самому купити подарунок, та с кожним роком якось пропадає новорічний настрій. Раніше намагалися не слухати батьків - зараз розуміємо що вони завжди праві. Раніше полюбляли дивитися за дощем – тепер думка про дощ одна: «Я можу замазати свою одежу». Раніше вірили в світле #майбутнє – тепер сподіваємось дожити до вихідних. Раніше все було інакше ніж тепер, раніше ми не строїли гримас, тепер ми не бачимо нічого живемо або жити, ось це для нас.
Я думаю всім вже відома новина про розстріляний автобус біля Волновахи, зараз навколо цього збирається шалений ажіотаж але ніякої точної інформації немає. Кожен намагається перекинути вину на іншого, але це все тільки на словах. Мені дуже шкода за цих людей, але мені також шкода й за інших людей про яких по новинам немає нічого, всі ці люди також заслуговують уваги. Прошу, все котрий раз прошу, давайте будемо бачити правду, давайте припиняти цю непотрібну нікому війну. Гинуть як і мирні так і Українські воєнні, гинуть! А ми все не можемо дослухатись до інших людей.
Як вже всі ми звикли до всіх благ цивілізації, але то що зараз відбувається у супутниках# Донецька, у місті Мар’їнка. Це місто в якому я виріс і зараз приїхав на допомогу батькам. Кожен день тут гинуть або попадають в лікарні звичайні люди, місто знаходиться під захистом #Української армії, але як ви розумієте воєнні дії тут йдуть повним ходом. Багато людей втратили свою роботу, домівку, рідних, але всі намагаються жити і далі. Є люди які їздять у інші міста щоб зароби хоч щось, або просто купити їжі. Лікарні та хоч якусь гуманітарну допомогу можна взяти тільки там, до нас волонтери бояться їхати, а там є все для життя, але дуже рідко це все достається саме нашим жителям, які потребують #допомоги. Зараз ситуація набуває нових обертів, намагаються зробити «спец перепуски» і зараз зовсім не випускають і не впускають нікого. Питання, як жити? Місто залишається одне на лінії вогню, без допомоги. Люди втрачають роботу, а з цим і шанс #вижити. Як це не звучить, а це все зараз відбувається і це все звичайні будні цього міста.
Кілька днів назад подивився фільм чемпіони, на мою думку дуже граний, але як на мене дуже багато зайвого російського патріотизму. Але зрештою він захвачує дух від першої хвилини й до останньої, хоча дивитись його раджу тільки один раз, на другий зовсім не цікаво й помічаєш деталі які помічати не слід.
Зовсім недавно моя# кішка народила мені двох #кошенят, раніше я навіть у уявити не міг яка це все ж таки радість. Напевно з часом і через деякі обставини починаєш по іншому дивитися на деякі речі, які раніше не помічав. Але від цього стає зовсім не зрозуміло добре це чи ні, але як казав наш другий президент: маємо те що маємо. Щось я зовсім відійшов від гарного, моїх маленьких кошенят. Як цікаво дивитися за тим як вони потроху виростають, починаються їсти та просто #граються з тобою. Дуже добре коли тобі сумно ті можеш просто узяти його на руки й життя #наладжується. Але скоро вони підростуть і їх треба буду віддати, це завжди сумно, але зовсім інша історія.
За вікном -20 та так не хочеться виходити на вулицю, бо відразу замерзаю. А на вулиці сидить #пес, навіть важко уявити на скільки йому #холодно. У вікно видно як вин сидить у будці і як там труситься від холоду. Ось я і вирішив впустити його до себе хоч на декілька хвилин. Відразу він звичайно не зайшов, ми раніше йому забороняли заходити в дім, з допомогою силу вдалось загнати його #погрітись. І дивлячись в його очі читалось: «дякую хазяїну» і так ми просиділи в двох більше годин. А стільки справ було, але не міг я знову вигнати його на вулицю і так добре зробилось на душі, такий маленький поступок але так емоції що так гарно стало на душі.
Ось і #святвечір, але якось зовсім немає для цього свята настрою. Сиджу сам вдома та #кутю мені ніхто так і не приніс і це не через те що в нема ні друзів ні дітей які це могли би зробити. Це все тільки через те що зараз у нас війна, люди бояться іти, та і якщо чесно їм немає що дати. А за вікном я чую вибухи та іноді гойдається стеля, але я все звик до цього. А ось звикнути до того що такого свято як #Різдво в думках людей немає я не можу.
Ми напевно все й забули що таке по справжньому святкувати #Новийрік, сподіватися на краще або просто мріяти. Як швидко ми всі подорослішали і просто перестали вірити в диво, в справжнє, новорічне диво. Пам’ятаєте, як раніше ми відчували запах #ялинки й просто чекали коли на годиннику буде дванадцята годинна щоб отримати свій новорічний #подарунок. Зараз все це зовсім по іншому, ми сталі дорослі але як іноді хочеться знову повернутися у дитинство хоча би на один день, на один Новий рік.

Feedback to administration:

 Technical page of the site:

 
- contact here with questions and suggestions as public (comments) and private (chat).