Ігроманія.
Ігроманія… Хвороба чи ширма? Патологічна залежність, що потребує медикаментозного втручання, чи крик душі?
Червоні оченята зранку свідчать про нічні баталії у країні ельфів та тролів Азероті, Світі танків, іншому РПГ чи шутері.
Чим так вабить гра? Завдяки чому так легко відмовитись від свіжого повітря, реальних друзів, фільмів, книжок, пікніків?
Хто цей поважний чоловік, що так квапиться та нервує через чергу у магазині? Він – декан у серйозному ВУЗі, і він поспішає додому, бо у нього на 19.00 рейд, його чекають.
І цей хлопчак прогуляв тренування у басейні з тієї ж причини.
І дівчинка покинула подружок та біжить додому, бо їй сьогодні обіцяли допомогти взяти останній рівень.
У чім річ?
Може, річ у тім, що є можливість виправити невірний вчинок? Або наперед передбачити наслідки?
Чи справа в тому, що ми не зовсім задоволені своїм життям, його рівнем? Адже у комп’ютерному світі той самий підстаркуватий та повненький декан - чарівний юний ельф-красень, який може практично все.
А може, це пошук захисту від самотності?
Чому ми проводимо стільки часу у соцмережах, іграх, на сайтах із не корисною для нас інформацією? Чому так мало спілкуємось наживо?
Коментарі 28